Клич гідності: Принцеса в Європі VS байдужість України

Клич про гідність: Наша Принцеса в Європі та безжалісна байдужість України

Сьогодні дощ. Справжній осінній дощ. Ми в безпечній європейській країні, і моїй доньці Наталі виповнюється 14. Це свято — наш щорічний тріумф, доказ того, що ми сильніші за будь-який біль, за війну і за байдужість. Наше головне завдання – зберегти життя та здоров'я дитини, тому ми тут.

Але знаєте, що найстрашніше? Ми фізично в безпеці, а тіні минулого наздоганяють нас навіть тут. Коли ти радієш перемозі своєї дитини, а тобі в цей же день приходить "подарунок" від системи: Українська держава скасувала соціальні виплати по інвалідності, які Наталі отримувала через наслідки пологової травми. Це не просто фінансовий удар. Це спроба скасувати її боротьбу та наше рішення про евакуацію.

Народження крізь біль і евакуація заради життя

Коли Наталі народилася, ми з дружиною плекали мрії. Але вони були затьмарені травмою, спричиненою лікарською помилкою. Наша дівчинка була нездатна ходити перші п’ять років. Цей період став випробуванням, яке ми подолали завдяки реабілітації, вірі та сльозам щастя, коли вона вперше сіла. З нами завжди були наші собаки – Рекс і моя «мочалочка» Лапа, які додавали тепла у моменти боротьби.

Ці роки сформували в Наталі унікальну рису – здатність радіти кожному дню. «Вона бере від життя все, – кажу я. – Її радість заразлива».

З початком повномасштабної війни, вибір був однозначний: безпека Наталі — понад усе. Ми евакуювали її, щоб мати змогу продовжувати реабілітацію без постійного страху, щоб зберегти її здоров'я. Це було єдине правильне рішення.

Філософія Київського торта на чужині

Сьогодні, у свій 14-й день народження, Наталі продовжує демонструвати цю життєрадісність. Ми подарували їй прикраси – вона для нас справжня коштовність.

Попри дощ, я поїхав в інвалідному візку шукати Київський торт. Це наш сімейний символ затишку та непохитності. Я знаю: коли вона повернеться зі школи і побачить цей торт, усе буде правильно. Це наш спосіб сказати: «Ми сильніші за будь-які обставини, навіть тут, далеко від дому».

У суботу вона святкуватиме з подружками в піцерії. Це право на звичайне підліткове життя, яке ми для неї вибороли, і яке їй, як дитині з інвалідністю, особливо необхідне для соціалізації.

Удар від системи: Україна безжалістна до наших дітей

Саме в день, коли ми святкуємо, приходить цей виклик. Рішення України скасувати допомогу, необхідну для її реабілітації. Це рішення, яке доводить: Україна на сьогодні безжалістна до дітей з інвалідністю, які були змушені евакуюватися, щоб вижити.

«Це як сказати, що її боротьба нічого не варта! – обурююсь я. – Спочатку нас скривдила помилка лікаря, потім – війна, а тепер – байдужість бюрократії, яка ігнорує наш єдиний пріоритет: збереження життя дитини. Нам кажуть, що її біль більше не існує на папері, бо ми вибрали безпеку».

Це рішення – зрада. Воно ігнорує, що боротьба Наталі за повноцінне життя триває щодня. Скасування виплат ставить під сумнів її гідність і прямо ускладнює нашу можливість забезпечити їй необхідне лікування за кордоном.

Висновок: Дух, який не скасувати

Попри все, моя «Принцеса» залишається символом незламності. Її радість від шматка Київського торта, сміху з подружками – це виклик усім, хто намагається применшити її гідність.

«Вони можуть скасувати виплати, але не можуть скасувати її дух, – кажу я собі. – Її щастя – це те, чому варто заздрити».

Ця історія – не лише про нашу родину, а й про тисячі інших, які, рятуючи своїх дітей, стикаються з подібною несправедливістю державної машини. Ми доводимо, що справжня сила – це не лише фізична здатність, а й уміння радіти життю попри все.

З Днем народження, моя Принцесо. Ми перемогли одного разу, і ми переможемо знову.