Пророцтво з Кременчука: Як музикант STÉNKON за чотири місяці до власної біди описав збої системи, що зробила його жертвою

У велетенській і трагічній хроніці опору України зовнішній агресії існує не менш важливий, хоч і менш помітний, внутрішній фронт. Це щоденна боротьба громадян за справедливість, гідність і довіру до власної держави. Історія музиканта Костянтина Кууска, відомого під псевдонімом STÉNKON, стала кристально чистим відображенням цієї боротьби. Його творчість виявилася моторошним пророцтвом, а особиста доля — гірким підтвердженням системних хвороб, які роз'їдають країну зсередини, поки її найкращі сини та доньки гинуть на передовій.

Frishnik

9/22/20251 хв читати

Коли мистецтво стає реальністю: абсурд серпневих днів

У серпні 2025 року український інформаційний простір сколихнула новина, що межувала з абсурдом: кременчуцький музикант Костянтин Кууск, людина з інвалідністю, яка пересувається на кріслі колісному, був оголошений у розшук Територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (ТЦК). Для багатьох ця історія стала ще одним свідченням хаосу та бездушності мобілізаційної машини.

Але виняткової гостроти їй надав один факт, що перетворив бюрократичну помилку на потужний соціальний маніфест. За чотири місяці до цього, у квітні 2025-го, STÉNKON випустив трек «М’ясо без права». У ньому з документальною точністю та холодною люттю він описав саме ті процеси, жертвою яких став сам. Мистецтво не просто передбачило реальність — воно поставило їй діагноз задовго до того, як ситуація вразила самого автора.

Трилогія воєнного часу: Творчість як соціальний аудит

Наприкінці березня та на початку квітня 2025 року, в період виснажливих боїв і зростаючої втоми в тилу, STÉNKON створив трилогію, що стала безкомпромісним аудитом воєнної реальності. Кожен трек був націлений на один із ключових фронтів, на яких тримається Україна.

Зовнішній ворог. Трек «Стоп Війна»: Тут артист препарує імперську, людиноненависницьку природу російської агресії. Він не шукає напівтонів, називаючи ідеологію «русского міра» її справжніми іменами — «ракетою в школу», «димом над квартирою», «кров’ю на іконі». Це потужне звинувачення, спрямоване назовні, до ворога, який прийшов знищити все українське.
Внутрішня система. Трек «М’ясо без права»: У цій композиції вектор критики розвертається на 180 градусів — всередину країни. STÉNKON із жорстокою відвертістю описує методи мобілізації, де людина перетворюється на ресурс. Співробітники ТЦК у його тексті — це «шакали в місті», а сам процес — це конвеєр, що перетворює громадян із правами на мовчазну «статистику» та «кістяк в строю». Це крик про дегуманізацію, про те, як держава в гонитві за кількістю втрачає повагу до особистості.
Суспільний розрив. Трек «Блеф і Правда»: Третій трек б'є у найболючішу точку — прірву між реальністю фронту і безтурботним життям у тилу. Артист критикує глянцевий, відцензурований образ війни, який створюють медіа, де не видно, що «тут калічать реально». Він вказує на кричущу соціальну нерівність: поки одні «своїм тілом прикривають завали», інші «втікають в Парижах». Це пісня про втрату єдності та спільну відповідальність.

«М’ясо без права»: Анатомія системного збою

Саме цей трек, написаний у квітні, став пророчим. У ньому STÉNKON не просто обурюється — він документує. Рядки про те, як «тягнули сліпого на комісію», звучать не як художня гіпербола, а як репортаж із місця подій. В основі наративу — тотальна байдужість системи, уособлена в образі безликих керівників: «тим, хто в кабінетах — все одно, хто загине».

Коли через чотири місяці сам автор, прикутий до крісла колісного, опинився у списках розшуку, його текст перестав бути просто піснею. Він став документом, свідченням, доказом. Особиста історія Костянтина перетворила його з митця-критика на живий символ конфлікту між громадянином і державною машиною, яка, за його ж словами, «бере — але не віддає нічого» натомість.

Дзеркало для держави: Чому випадок STÉNKON — це більше, ніж одна історія

Історія STÉNKON та його творчість — це тривожний індикатор глибинних ризиків для України. Перемога у війні на виснаження залежить не лише від постачання зброї та ситуації на фронті, але й від міцності соціального контракту всередині країни. Цей контракт тримається на довірі: громадяни віддають державі найцінніше — свої життя та свободи — в обмін на справедливість, захист і повагу.

Кожна історія про несправедливу мобілізацію, про корупцію у ВЛК, про байдужість чиновників — це удар по цьому контракту. Такі випадки підривають довіру до державних інституцій значно ефективніше, ніж ворожа пропаганда, бо вони б'ють у саме серце мотивації — віру в те, що твоя жертва не марна і відбувається заради справедливої держави.

Творчість, подібна до музики STÉNKON, виконує функцію барометра, що вимірює тиск у суспільстві. Вона артикулює ті страхи, розчарування та гнів, про які багато хто боїться говорити вголос. І тут його фраза звучить як останнє попередження: «мовчазна біль — найкращий інструмент війни». Ця біль може бути спрямована не лише проти зовнішнього ворога, а й проти власної держави, якщо вона перестає чути своїх громадян.

Для української влади це чіткий сигнал: внутрішні проблеми вимагають не меншої, а можливо, й більшої уваги, ніж зовнішня загроза. Ігнорування цих сигналів, відмахування від них як від "поодиноких випадків" — це шлях до руйнування єдності та довіри, які є головною зброєю України у цій війні.